Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) та Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України (ОСПУ-2005) визначають, що індивідуальний дозиметричний контроль (ІДК) є обов‘язковим у наступних випадках (наводяться витяги з ОСПУ-2005):

  • ІДК у конкретних для кожного випадку обсягах є обов'язковим для осіб з числа персоналу (категорія А), у яких сумарна річна ефективна доза може досягати 10 мЗв рік-1 (в нормальних або аварійних умовах). ІДК на АЕС є обов'язковим для всіх осіб, що відвідують зону строгого режиму (п. 14.4.10);
  • ІДК зовнішнього локального та загального опромінення з використанням індивідуальних дозиметрів повинен проводитись для жінок дітородного віку (до 45 років), які належать до категорії А, незалежно від очікуваної дози опромінення (п. 14.4.12);
  • В обов'язковому порядку ІДК повинен проводитись для всіх категорій медичного персоналу, діяльність якого пов'язана з використанням закритих і відкритих ДІВ[1] (п. 14.4.14). Фактично, згідно з ОСПУ-2005, ІДК є обов‘язковим для всього медичного персоналу категорії А.

У інших випадках ІДК не є обов‘язковим і допускається здійснювати дозиметричний контроль персоналу через регулярний моніторинг радіаційно-гігієнічних   параметрів   на   робочих місцях, у приміщеннях, на проммайданчику тощо.

Між тим, на практиці часто виявляється більш зручним здійснювати ІДК для усього персоналу замість того, щоб запроваджувати досить громіздку програму радіаційного контролю робочих місць для оцінки доз окремих груп персоналу, які формально не підпадають під дію наведених вище вимог.

Іншим міркуванням на користь достовірного визначення саме індивідуальних доз опромінення персоналу є те, що невизначеність у величині дози, яку отримує конкретна особа, залишає простір для можливих спекуляцій стосовно рівня опромінення та ймовірної шкоди для здоров‘я, а також судових позовів для відшкодування шкоди, заподіяної впливом іонізуючого випромінювання (ст.20 Закону України „Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”). Згідно із ст.21 Закону, відшкодування   шкоди,   заподіяної  внаслідок  впливу іонізуючого   випромінювання,  забезпечуються  за  рахунок  коштів юридичних  та  фізичних  осіб,  у результаті практичної діяльності яких сталося перевищення ліміту дози. Слід мати на увазі, що право на подання  позову  про  відшкодування  ядерної  шкоди, заподіяної  життю  і  здоров'ю  особи,  не   обмежується   строком давності (ст.76 Закону України „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”).